Тетяна Вериківська - Те, що приносить осінь...

коли я дивлюся на тебе довго
спиняється час вздовж моєї осі…
тоді вже несила тікати чи бігти
шалену долати себе у собі
таїти, що встигну
і правду застиглу
ховати під нігті
кусаючи лікті
сухою іти крізь дощі вже не літні...
чекати на сонце, коли в зеніті
бо очі твої - у моїй орбіті
а магія снів - у чужому світі...
та все, що невпинно приносить осінь,
тобі віддаю навмання-наосліп
нанизую запах твій на волосся
бажання стискаю в холодній руці...
лишилось сказати: «досить»
і знову прийдуть дощі.
а ти не прийшов досі -
не прийдеш і навесні. Когда я смотрю на тебя долго
Время, проведенное вдоль моей оси ...
Тогда уже убежать или беги
Шалят преодолеть себя
Тахиты, которые делают это
и правда отсказана
прятаться под ногтями
кусать локоть
Высушите, чтобы пройти дождь, больше не летом ...
ждать солнца, когда в Зените
потому что ваши глаза находятся на моей орбите
И мечта волшебства - в чужом мире ...
И все, что падает в осень,
Я даю вам случайно-слепо
Нанесите волосы на волосы
Желание сжатия в холодной руке ...
осталось сказать: «Довольно»
И дожди придут снова.
И ты не пришел еще -
Не приходи весной.